Глава 4.Навіщо Україні потрібна вертикаль ЄЦГР (Будинків Громад) ?
Ви коли-небудь замислювалися, ХТО Є ТАКІ, за Конституцією, президент, міністри, чиновники та депутати рад різного рівня? - Всього на всього державні службовці! Іншими словами - це люди, які найнялися служити інтересам свого Народу - Господаря Держави та Єдиного джерела Влада в країні. Тобто ВОНИ не є, за законом, носіями власної волі - коли виконують службові обов'язки, бо є носіями волі Народу. За законом усіх законів - Конституції, вони виконують волю своїх Виборців та наймачів - Народу, всього Суспільства.
Але насправді, все це у нашій країні лише слова. За двадцять років незалежності народні обранці майже не виконували волю свого наймача. Це лише засвідчує - в наших умовах не працює ця система (котру на заході називають Демократія) - коли Народ просто на виборах наймає чиновника, а той вірою й правдою служить йому на благо своєї країни.
Тобто у нашій країні вся гілка вертикалі державної влади не працює, чи точніше ніяк не хоче працювати, на свого наймача - Народ, бо немає часу на нього, адже є інші замовники - олігархи. Саме тому 8 головних перешкод на шляху майбутнього розвитку України походять чи хоча б значним краєм пересікаються, з вертикаллю державної гілки влади.
А все тому що народні обранці потрапивши до влади сильно відриваються від свого народу, і починають жити ніби то окремою країною, де інші закони та правила. А Народ немає, і на далі не матиме (лише як обіцянки на виборах), жодного реального шансу вплинути на депутата-зрадника, і тим паче на президента та будь-якого державного чиновника.
Депутати ж ледь отримавши голоси виборців, повністю забувають про Народ та монополізують владу мас, і право вирішувати за них. Таким чином ми бачимо, що традиційна демократія господарююча в сучасному світі забезпечує члену парламенту недоторканість та вінчає його ореолом святенності, відмовляючи в том ж самому простим громадянам - Народу, Господарю Держави за головним законом держави - Конституцією. Фактично для партій голоси виборців - це якийсь капітал, маючи котрий можна один з одним поторгуватися. Таким чином, в умовах існуючого суспільства демократія, яка надається як якесь чарівне засіб підсумовування та реалізації бажань, і волі громадян, є лише шкідлива ілюзія і нічого більше.
Який висновок можна зробити з цього??? Треба створити нову систему, нову Модель Державно-Громадського управління країною, нову гілку влади - Народну гілку влади. Тобто Систему Громадського Самоуправління (СиГС) (Схема №8 та №9), в котрій значна роль відводитиметься саме безпосередньому самоврядуванню. Починаючи з місцевого самоуправління (МіСаУ = місцевий ЄЦГР+ ЗРК даної місцевості), і так до самого верху.
Як це можна зробити? Тільки єдиним шляхом - шляхом ПВЄ - шляхом ініціації та реалізації в наші конституції ТГС (Інституту Координаторів) та створенню в країні вертикалі ЄЦГР(Будинків Громад). Разом вони й будуть Системою Громадського Самоуправління. А вертикаль ЄЦГР - важлива складова вертикалі Народної гілки влади, тобто СиГС.
Бо ЄЦГР - орган, що буде займатися соціальними питаннями в державі. Де передача задач реалізації програм розвитку громадських колективів відбуватиметься напряму, без послуг політиків (котрим відводитиметься лише роль найманих консалтингових компаній Див Главу №6) - на спеціальній Раді - від Координаторів - чиновникам ).
Тож ЄЦГР+ТГС= СиГС або Народна гілка влади, це є шлях до справжньої демократії, адже зараз в Україні по суті немає ніякої демократії, про це вже говорилося в першій частині. Є лише псевдодемократи котрі постійно турують нам - що в нас демократична країна, але це все брехня!
Що з точки зору псевдодемократів, які панують у нас зараз, є ключовим елементом демократії???
З їхньої точки зору, демократія - це можливість гучно оголосити всім свою думку. Але що після цього??? Хіба важливо саме оголосити думку? Ні, якраз важливо її реалізувати. Демократи стверджують, що раз думка народу висловлена, то воно повинно бути реалізована, і влада повинна цим неодмінно зайнятися та виконати, не будь вона влада.
Це лицемірство. Тут є три моменти.
По-перше, те, що більшість може помилятися, і мати абсурдні уявлення, засновані на ілюзіях бажання, далекі від втілення в реальності, ні для кого не секрет. У 1917 Ленін обіцяв народові імперії країну де пануватиме простий робітник та селянин. А в 1933 Гітлер обіцяв німцям тисячолітній рейх, і гегемонію їх як великої нації, і теж зіграв на настроях мас. В 218 році до н.е. римляни рішуче були налаштовані на те, щоб негайно розгромити Ганнібала, який вторгся до Італії з нечисленною армією, а порадам Фабія Максима, який закликав до обережності та оборонної тактики, не почули. Треба було, щоб римська армія зазнала кілька нищівних поразок, які поставили Рим на межу катастрофи, перш ніж вони передумали.
Таким чином, теза про те, що народ лише висловлює вимоги, а влада їх лише виконує - це явний популізм. Влада повинна займатися вирішенням тих задач, які є актуальними для країни на поточний момент. Завдання влади, при необхідності, забезпечити пріоритет інтересів суспільства над приватними інтересами, наприклад, провести мобілізацію в армію при загрозі війни, ввести розподіл продуктів за картками при нестачі коштів і т. п., цілком незалежно від того, що думають з цього приводу конкретні обивателі.
По-друге, ситуація не повинна виглядати так, що народ дає завдання, а потім чекає результатів. Навпаки, народ як раз і являється ні ким іншим як виконавцем тієї самої програми, яка і повинна, по ідеї, дати бажані результати. Але згідно з логікою псевдодемократів, народ як би і ні при чому, як тоді, коли програма розробляється і призначаються конкретні заходи щодо її реалізації, так само, як і ні при чому він, коли визначаються результати, і виноситься вердикт щодо успішності чи неуспішності цієї програми. Парадоксальним чином і обов'язок за призначенням заходів та відповідальність за реалізацію цілком покладається на владу.
По-третє, з окремих думок і побажань громадянина Петренко, громадянина Іваненко і т. д. взагалі нічого не можна виразного підсумовувати. І той підрахунок голосів, який проводиться на голосуванні (референдумі) - це не що інше, як бутафорія і туфта. Якщо думки громадян Іванова, Петрова, і Сидорова з питання про напрямок розвитку країни різняться так само, як і думки лебедя, рака та щуки з байки Крилова, з питання про напрямок руху воза, то нічого виразного з результатів волевиявлення їх вивести не вдасться.
Це дозволяє думкою вищезазначених громадян маніпулювати як завгодно. Теж саме стосується і методу проведення так званих демократичних референдумів.
Референдум - це фальсифікація демократії. Ті хто кажуть «так», і ті, хто кажуть "ні", насправді не виражають своєї волі, а в реальності приречені бути не почутими. Що може значити лише одне єдине слова - "так" або "ні", коли на кону стоїть можливо майбутнє держави, або ж питання що обов’язково вплине на нього пізніше?
Насправді ж той хто каже "ні" повинен мати можливість мотивувати, чому ж саме він каже "ні", а не "так", так само, як і той хто каже «так». Кожен має пояснити своє бажання, причину погодження, або непогодження. Адже це насправді є дуже важливим, для ефективної роботи керівництва країни чи області, міста, району. Але це в існуючій системі є непотрібним! А саме реалізація ЄЦГР може вирішити цю вічну проблему.
Якщо ж проводити референдуми по старому, так як є зараз, то буде представлятися думка лише однієї частини населення, що породжує конфлікти в середині суспільства країни, що знову є вигідним для можновладців та нині існуючої системи державного управління, адже
«поділяй та володарюй» головне їх гасло. Стосовно вище перелічених пунктів (перше;друге;трете) та їх особливостей, хочеться додати: всі вони легко вирішуються за умови реалізації мережі ЄЦГР.
За реалізації Народної гілки влади тобто СиГС =(ЄЦГР+ТГС) Координатори та члени Громадської Ради ЄЦГР свого рідного міста завжди будуть знаходитися, в курсі конкретизованих думок їх громадян, з приводу всіх важливих для даної тертої та країни питань. Так само й державні чиновники, тоді завжди будуть в курсі, а хто з них і тоді скаже «не чув, не знаю» має автоматично буди покараним.
Крім того тоді кожен громадяни може реально, через свого Координатора та місцевий Будинок Громади(ЄЦГР) прийняти участь в складанні списку питання для референдуму, а також реально проконтролювати здійснення результатів референдуму владою. Що є вигідно також для ефективної роботи керівництва держави, котре хоче служити своєму народу на досягнення процвітання та розвитку своєї країни.
Варто знову згадати першу частину ПВЄ, а саме обговорення Статті №5 Української Конституції: Стаття 5. «Україна є республікою.
Носієм суверенітету, і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо та через органи державної влади, і органи місцевого самоврядування. Право визначати та змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові, і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами. Ніхто не може узурпувати державну владу». Тепер тобі шановний читач стає зрозумілим - за виключно яких умов ця стаття стає реальною не лише на папері, а й у виконанні?
Пригадайте будь-ласка, що у частині №1 главі №3 ПВЄ «Головні недоліки демократії по-українськи» про 5 статтю Конституції було сказано так :
«Стаття 5 Конституції України закріплює НАРОД як носія суверенітету (тобто, верховенства влади) в державі. Проте, насправді, ця стаття діє лише частково (народ стає владою лише в день виборів).
Тому на виконання 5-ї статті Конституції необхідно забезпечити законодавчий механізм РЕАЛЬНОГО НАРДОВЛАДДЯ, коли слуги народу всіх рівнів не лише обиратимуться, а й постійно і жорстко контролюватимуться народом. Напевно, має існувати колективний суб’єкт народовладдя, куди ввійшли б не тільки представники політичних партій, а й громадські організації, представники інтелігенції. Він обирався б усім суспільством, а далі сам призначав би виконавців у сферах нинішніх гілок державного управління». Це і є той самий ЄЦГР!!!
А у глава №4. (пункті 4.1) тієї ж першої частини ПВЄ «Напрям подолання недоліків демократії по-українськи». Наводяться слова Сергія Дацюка із його статті - «ПЕРЕЗАСНУВАННЯ КРАЇНИ» :
Дацюк каже що: « - Мова йде про переформулювання статті 5 Конституції: джерелом влади в Україні є самоврядні громади. А здійснення влади відбувається в реальному процесі самоврядування».
Дацюк пропонує: - «Країну перезаснувати, створивши більш складну, і сучасну структуру влади, яка спрямована на вихід України з ситуації зовнішнього управління. Ми маємо замінити демократію як делеговану владу маніпуляції більшістю через вибори заздалегідь пропонованих альтернатив – на самоврядування, де делегування повноважень відбувається знизу, на певний час, при безпосередньому контролі громадськості.
Ми маємо здійснити переворот в світобаченні влади як самоврядування з точки зору повноважень.
Бо потрібно робити все навпаки. Повноваження делегуються не зверху вниз, а знизу вверх. Те, що потрібно нам, – принцип безпосереднього самоврядування, також відомий як принцип субсидіарності.
Отже мова йде про зміну принципу влади – від демократичного принципу «publiсa per procura»1 ми маємо перейти до принципу самоврядності.
Це означає, що будь-яка політична реформа досі була спробою влади перерозподілити повноваження між традиційними трьома гілками влади: законодавчою, виконавчою та судовою. Ми ж говоримо про перезаснування країни, коли саме четвертий тип влади – самоврядування – стає основою врядування в країні.
Саме самоврядні громади здатні організувати комунікацію щодо обговорення програм політичних партій. Саме самоврядні громади здатні дійти висновку про свої спільні інтереси в само-організованих спільнотах – професійних, територіальних, мовних, релігійних і т.д. Саме самоврядні громади здатні сформувати іншу політичну силу, коли жодна з наявних політичних сил не відображає їх інтересів».
А також треба зараз згадати глава №4 (пункті 4.4)тієї ж першої частини ПВЄ «Напрям подолання недоліків демократії по-українські». Наводяться слова Сергія Дацюка із його статті - «СТРАТЕГУВАННЯ» :
Зокрема в цій статті Сергій Дацюк каже, що: «- Стратегія – інструмент багатомірного рефлексивного мислення, що не доступне широкому загалу. Стратегування – інструмент здебільшого елітний.
Найбільша таємниця успішних країн чи навіть цивілізацій – визнання стратегічної влади як частково демократичної задля світового лідерства своєї культурної ідентичності. Такі успішні стратегічні цивілізації пропонують назовні іншим країнам – саму демократію без стратегічної влади. Якщо ці інші країни погоджуються на пропоновану демократію без стратегічної влади, то це невідворотно веде їх до культурної асиміляції в цивілізаціях, які є носіями світових стратегій. В стратегічних цивілізаціях демократія контролює тільки видимі і загально зрозумілі аспекти стратегування – самих стратегів, соціальні інститути стратегування, вплив стратегічної влади на інші традиційні гілки влади».
Дацюк пропонує: «- В новій політичній системі України має бути описаний новий тип влади – стратегічна, тобто інша, ніж судова, виконавча, законодавча і вже описане нами самоврядування».
Стратегування – спосіб багатомірного (багатофокусного) самостійного управління розвитком, коли враховують довгострокові стратегії різних зовнішніх стратегічних гравців і на противагу їм розробляють та впроваджують свої стратегії.
Принцип системності стратегування.
Стратегування може бути ефективним не в разі існування стратегій чи стратегічних органів, а за умови наявності складної інституційне стратегування (Інститут Стратегування та інші інститути, до компетенції яких має бути віднесене стратегування сценарне та ігрове, тобто більш складніші стратегії щодо конкретних сценаріїв та стратегічних ігор влади, наприклад, в сфері закупки);
Тут я можу зазначити що ЄЦГР, а саме Національний ЄЦГР (НЄЦГР) та Національна Рада Державних Координаторів (НРДК) - цілком можуть стати праобразом та першоосновою Стратегічної Національної Влади.
Увага!!! Хочу ще раз нагадати - особисто я не є 100% прихильником робіт Сергія Дацюка. Є такі його статті, з якими я не згодний, є такі, з якими на 50 чи 90%. Чому так ви зрозумієте вже в останній главі цієї частини ПВЄ. Проте ті його статті, що були приведені тут, є максимально вірні й близькі до головної суті ПВЄ. Але ПВЄ і не наголошує що слова Дацюка є абсолют !
Висновок такий: треба реалізувати в Україні четвертий тип влади - Самоврядування, тобто «Народну гілку влади» - СиГС =(ЄЦГР+ТГС), як Нову модель Державно-Громадської Системи Управління, засновану на консолідованому спів-управлінні, всіма життєво важливими органами Держави – представниками всіх без виключення сфер соціальної свідомості країни – сторін та учасників громадської взаємодії.
Глава 5. Вся модель системи по-порядку.
Отож нова модель Державно-Громадської Системи Управління, заснована на консолідованому спів-управлінні всіма життєво важливими органами Держави, за версією ПВЄ, має виглядати так (Див. Схема №10). Щоб кожен, її читаючий, міг легше та швидше цю схему збагнути я прочитаю її для вас (у не звичній манері для цієї моделі) зверху в низ, а не знизу в верх, як і слід її завжди читати.
Отже на чолі держави, як і зараз, стоїть Президент (бажаючі можуть називати його Гетьманом, або як завгодно). Він є Верховний Головнокомандувач війська, начальник всієї державної управлінської вертикалі адміністративного апарату. Головний керівник та контролер МВС; СБУ та інших силових відомств.
Але, у новій моделі, його влада не є 100% та не заперечною що до народу як виборця. А контроль виборців, за його діяльність не є фарсом та формальністю, як зараз. Адже якщо знову ж таки порівнювати державу з людським організмом - головою людини керує не одна клітина, яка може захворіти чи з’їхати з глузду…
По-перше, при президенті на постійній основі, з легалізацією в Конституції, має існувати незалежна від Президента та Парламенту (не залежно від змін у владі) «Державна Науково Експертна Рада» (ДНЕР) дорадчо-консультативний орган. В цей орган входить широкий спектр незалежних спеціалістів всіх наявних в державі сфер та наук, що зачіпають розвиток держави, як в сьогоденні так і в майбутньому (Історики; Економісти;Спеціалісти з права;Космобіологи і так далі). ДНЕР є одним з органів, що має допомагати президенту, в аналізі наявних проблеми країни та шляхів їх вирішення. В «Державну Науково Експертна Раду» входять члени «Науково Експертних Рад» (НЕР), що є при всіх ЗРК та всіх ЄЦГР - областей країни. Спосіб обрання членів до «Державну Науково Експертна Раду» може бути подібний до обрання Координаторів в Державні Ради Координаторів. Головні функції ДНЕР такі ж як і у НЕР, лише в державному масштабі - розробка науково-практичних рекомендацій по існуючому та перспективному життєустрою та розвитку (Див Главу №8 НЕР та ДНЕР).
По-друге, далі як видно на Схема №10 - при президенті крім вже існуючої РАДА НАЦ. БЕЗПЕКИ (злів на схемі), має існувати також ДЕРЖАВНА ГРОМАДСЬКА РАДА (з права на схемі). Громадська Рада (знаходиться на одному рівні з Радою Нац.Безпеки), в неї входять представники всіх громадські організацій, представники від - Національного ЄЦГР (представник Громадської Ради НЄЦГР) та по представнику від усіх Державних Рад Координаторів, також представник від ДНЕР, і інші компетентні в сфері гуманітарної політики спеціалісти.
Функції Державної Громадської Ради - контроль за формуванням, виконанням та реалізацією органами державної гілки влади всіх програм розвитку Держави та Суспільства, що сформувались в місцевих та обласних Будинків Громад(ЄЦГР), а також в усіх Державних Радах Координаторів.
Нижче на Схема №10 є - ПОГОДЖУВАЛЬНА ПАЛАТА. Її головна функція - погоджування Загального Державно-Суспільного (Громадського) Плану-Програми Розвитку Суспільства.
Тобто сюди сходяться всі проекти розвитку Громад та Галузей, як від державної вертикалі влади - Міністерств та Парламенту, так і від вертикалі СиГС, в тому числі від МіСаУ(місцеве само-управління), а також від Національного ЄЦГР, (котрий акумулює роботу всіх в країні ЄЦГР), від всіх Державних Рад Координаторів.
Членами ПОГОДЖУВАЛЬНОЇ ПАЛАТИ є - керівники конкретних проектів та програм, відповідальні за їх реалізацію призначені - як від державної вертикалі влади, та і від вертикалі МіСаУ =(місцевий ЄЦГР+ ЗРК даної місцевості). Також треба зазначити що ТЕНДЕРНА ПАЛАТА МАЄ БУТИ як мінімум певною мірою під контролем ПОГОДЖУВАЛЬНОЇ ПАЛАТИ.
Далі, як ви бачите, нижче з ліва на Схема №10 є Парламент; Уряд та Секретаріат Президента - тобто вертикаль органів держаної виконавчої влади, як і зараз. Ця частина схеми не потребує пояснення, адже є звичайною.
А ось права частина Схема №10 потребує зараз детального роз’яснення:
Перше це найвищий на схемі орган котрий знаходиться у вертикалі органів МіСаУ - НАЦІОНАДНА РАДА ДЕРЖАВНИХ КООРДИНАТОРІВ (НРДК). Цей орган аналог ЗРК (вищий його еквівалент), він не постійний, працює не регулярно - раз у квартал, чи раз у півроку, або збирається за надзвичайних обставин у країні. Туди делегує одного свого представника кожна Державна Рада Координаторів. Кожен Член НАЦІОНАДНОЇ РАДИ ДЕРЖАВНИХ КООРДИНАТОРІВ повністю підзвітний СВОЇЙ Державній Раді Координаторів, з якої він і походить. Кожного разу будяка Рада Координаторів висуває в НРДК свого нового представник (раз у квартал, чи раз у півроку), або ж діє схема, коли повноваження представнику надаються рівно на 12 календарних місяців.
Функція НАЦІОНАДНОЇ РАДИ ДЕРЖАВНИХ КООРДИНАТОРІВ заключається в контролі за роботою Президента; Вищих Суддів; Прем’єр-міністра, Національного ЄЦГР, обрання частини суддів конституційного суду, а також контролю за роботою членів парламенту. Тобто зібравши раз у квартал, чи раз у півроку НАЦІОНАДНА РАДА ДЕРЖАВНИХ КООРДИНАТОРІВ (НРДК) маючи на руках директиви від всіх ДЕРЖАВНИХ РАД КООРДИНАТОРІВ викликає до себе на килим одного (чи всіх по черзі) найвищих державних посадовців (Президента; Прем’єр-міністра; Голову Парламенту, будь-якого керівника фракції з Парламенту; Суддю та Прокурора буд якого рівня), котрий найбільш не справляється зі своєю роботою, або коїть значні помилки - на думку місцевих громад, в особі первинних колективів. НРДК виносить таким догану (тільки в онлайн режимі на всю країну), або робить останнє суворе попередження. У випадку Президента НРДК має право оголосити йому - недовіру чи навіть імпічмент (повністю роз’яснивши своє рішення перед народом країни, в онлайн режимі, котрому й підкоряється) з негайною подачею цього питання до парламенту. Так само якщо парламент не виконує свої функції та обов’язки НРДК має право - користуючись директивами всіх Державних Рад Координаторів - оголосити розпуск парламенту, з подачею цього документа Президенту країн. Укази, накази та директиви НРДК є обов’язковими для виконання всіма державними чиновниками, ігнорування їх (без все людного покаяння, пояснень та відвертої роботи над помилками) автоматично спричиняє оголошенню недовіри та імпічменту даному найвищому посадовцю. У випадку коли жоден з найвищих посадовців не порушує Конституції, чи інших законів країни, як і всі його підлеглі - НРДК збирається все одно (раз у квартал чи півроку), щоб заслухати звіти найвищих державних посадовців (Прем’єр-міністра; Голову Парламенту, Директора Національного ЄЦГР, будь-якого керівника фракції з Парламенту), що відбувається тільки в онлайн режимі. Тобто із створенням НРДК в країні з’явиться чітка тенденція, кора має перейти в обов’язкову звичку - всі вищі державні посадовців мають оголошувати щорічний чи щоквартальний звіт про свою діяльність перед народом. В особі НРДК обов’язково в прямому ефірі.
Нижче під Національною Радою Державних Координаторів ви бачити Державні Ради Координаторів, що повністю контролюють своїх висуванців до НРДК. Під Державними Радами Координаторів ви можете бачити ОБЛАСТНІ РАДИ КООРДИНАТОРІВ, що повністю контролюють своїх висуванців до ДРК. І так далі до найнижчого - тобто до найвищого рівня системи, тобто до первинних галузевих колективів чи мешканців вулиці, що повністю контролюють свого висуванців - свого Координатора - підлеглого їм.
Примітка:
Зеленим кольором на схемі №10 відображено вертикаль ЄЦГР, що є складовою МіСаУ. З нею ви вже знайомі по главі № 4 «ЄЦГР шлях до справжньої демократії в Україні».
Глава 6. Переворот взаємостосунків організованих громад, із політиками та політичними партіями, у новій в системі.
Куди ж подінуться політичні партії, депутати і самі політики?
Яке їхнє справжнє призначення?
Яке майбутнє чекає на них в Новій Державно Громадській Системі Управління?
Суть задуму - це створення контактного механізму стиковки інтересів організованих громад - з ресурсом та бажанням деяких політичних сил стати організованим-структурами з реалізації наявних у Суспільстві проектів, і конкретних програм розвитку на місцях. Мається на увазі ті партії, які розуміють, що без суперідеї та участі у Проекті, який стане «народним хітом» - їм ніколи в житті не реалізувати власні амбіції та лідерський потенціал.
Партії, що володіють ресурсом найбільш активних, і підготовлених фахівців - готують для виконавчої системи фахівців, для всіх рівнів управління, які укладають жорсткі трудові договори про наймання з профільними територіально-галузевими колективами - в особі їх Координаторів.
Особливо хочеться відзначити, що в складанні та план реалізації Програми закладено кластерного механізму взаємодії. Принцип, при якому різні за профілем, і соціальної ніші підприємства та організації, формуючи та реалізовуючи Загальну Програму розвитку - вирішують свої особисті інтереси. Це гарантує реалізацію проектів та інтересів усіх учасників майбутніх реформ: Різних суспільно-політичних сил, науковців, авторів проектів, і, найголовніше, - самого Суспільства.
Механізм їх реалізації побудований таким чином, що дозволяє на початковому етапі використовувати порівняно невеликі кошти, спрямовані, в основному, на інформаційну розкрутку «локомотивних», пілотних проектів, а також створення кількох локальних експоненційних центрів по реалізації основних проектів Програми. Їх висока ефективність та безумовна привабливість дозволить залучити до реалізації всієї Програми саме широке коло учасників - тому що кожен з них отримує саме той продукт та дивіденди, які є основоположними для їх смислової діяльності.
На перехідному етапі становлення Системи Народовладдя, буде працювати «МЕХАНІЗМ СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНОЇ редукції» - система стикування прямий волі Суспільства (Громади)- з прямим обов'язком політиків виконувати поставлені перед ними завдання.
Даний механізм реалізується в особі Єдиних Громадсько-Державних (або Громадсько-Політичних) Рад. Це органи узгодження інтересів та волі територіальних, і галузевих одиниць господарювання - з потенціалом та відповідальністю конкретних депутатів, і їхніх партій, що взяли на себе тягар відповідальності за реалізацію програм, вироблених самими замовниками.
Враховуючи, що Суспільство різнорідне за складом та своїм потребам, кожна політична партія відтепер не буде під влаштовуватися до «усереднених потреб» електорату. Але укладає прямий договір з консалтингового супроводу реалізації галузевої програми розвитку ідеологічно-профільної групи або сфери соціальної свідомості - на всіх рівнях управління.
Зрозуміло, що на даний ПЕРЕХІДНОЮ ПЕРІОД буде відпрацьовуватися сама модель, і принциповий механізм СИСТЕМИ ПРЯМОГО НАРОДОВЛАДДЯ. Основна Мета на цей момент - показати практичну цінність нової формули реалізації влади Народу, і кожної людини. Щоб якомога більше людей зрозуміло й захотіло прийняти його в якості основи реалізації СВОЇХ НАРОДНИХ ТА КОНСТИТУЦІЙНИХ ПРАВ - НА СВОЮ безумовної влади та суверенітет. Бо, як уже показав нам весь гіркий досвід «життя по-демократії» - ніякі інші схеми опосередкованого управління (чи то мажоритарна, партійно-пропорційна, «відкриті списки» і т.д.), Крім як природо-соціального механізму ПРЯМОГО і ПОСТІЙНОГО Народовладдя - не здатні реалізувати принцип виняткової влади самого Народу. Бо є фікцією - прикриттям для закулісних сил, в їх прагненні нав'язати свою волю всьому Суспільству. А це, в сучасних реаліях, є повним анахронізмом.
У рамках Нової Системи Управління, політичні партії стануть провідниками, і відповідальними структурами за ті програми соціального, економічного та культурного розвитку, які є базовими для тих чи інших соціально-економічних сфер Суспільства (Громади), з ким у них буде підписаний соціально-політичний контракт. Самі ж політики - депутати всіх рівнів та гілок влади стануть «соціально-економічними менеджерами», - відповідають за конкретні, галузеві або територіальні, проекти розвитку в усіх сферах життєдіяльності.
Відповідно до законів Нової Системи Управління, основна роль політичних партій у житті Суспільства (Громади), відтепер, - стане офіційна та відкрита підтримка та лобіювання інтересів розвитку всіх, без винятку, сфер та учасників суспільної взаємодії.
Узгодження балансу інтересів, і вироблення алгоритму реалізації проектів, і програм своїх наймачів - ось природний сенс та правовий базис існування політиків-депутатів.
І вони зберігаються за своєю істинної природи - як важливий елемент системи опосередкованого управління, що зветься парламент.
Управляти ж процесами розвитку всього Суспільства (Громади) будуть безпосередньо самі громадяни, - через запропоновану в цьому Проекті систему Єдиного Центру Громадського Розвитку (ЄЦГР). Це буде чітко прописано та легалізовано, здійснюватися за статтями Новітньої Народної Конституції.
Це управління, може відбуватися в режимі «он лайн». А в майбутньому, коли буде повністю викоренено та піддане анафемі, всім відоме ганебне поняття «Ківаловщина», тоді Народ зможе вже управляти своїми обранцями - завдяки розгорнутій системі електронного голосування та реагування, на найважливіші процеси в житті Суспільства (Громади)- шляхом регулярних «інтернет-референдумів» з усіх найважливіших питань соціально-економічного життя Держави, і Суспільства.
Керувати ж системою управління Суспільства (Громади) відтепер зможуть тільки ті суспільно-політичні лідери, які будуть відповідати найвищим духовно-моральним та інтелектуальним критеріям, і мають для цього цілісно-соборний рівень свідомості.
З метою набуття всіх необхідних для своєї діяльності знань, і підвищення своїх мораль-но-моральних якостей, вони будуть проходити спеціальне навчання в «Академія Вищого Державно-Громадського Управління (Див. проект «АВДГУР»).
ПОЛІТИЧНІ ПАРТІЇ, МАЮТЬ СТАТИ - НЕ ТАРАННОЮ ЗБРОЄЮ ДЛЯ ОЛІГАРХІВ ТА ЇХ КЛАНІВ (як сьогодні), - А СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИМИ МЕНЕДЖЕРАМИ, І ПАРТНЕРАМИ ОРГАНІЗОВАНИХ МІСЦЕВИХ ГРОМАД ВІД УСІХ СФЕР СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОЇ СВІДОМОСТІ - ЯК КОНТРОЛЕРИ ТА ПРОВІДНИКИ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРОГРАМ ТА ПРОЕКТІВ РОЗВИТКУ - В ІНТЕРЕСАХ ВСЬОГО СУСПІЛЬСТВА.
Реформа передбачає поетапний механізм впровадження системи прямого, безпосереднього самоуправління Суспільства (Громад), який, поступово формуючись, на початковому етапі взаємодіє та взаємодоповнює Систему опосередковано управляння. (Дивись далі главу Механізм поетапного створення всієї Нової Системи в існуючих реаліях).
В нових умовах, ті, хто не зможе відмовитися від шкурних інтересів та звичок «під полою» вирішувати, і розподіляти «шматки загальнонаціонального пирога» - покине Нову Систему Управління. Раз і назавжди. Ті ж, хто більш конструктивний, і ще не втратив остаточно совість (включаючи і адміністративних чиновників) - пройде спеціальну систему навчання і допуску до управління. (Див. Проект «Академія Вищого Державно-Громадського Управління - АВДГУК». І тільки пройшовши її, і отримавши сертифікат допуску до того чи іншого рівня законодавчого або виконавчого управління, вони по праву стають служителями Суспільства (Громади) - вірою та правдою слугуючи своїй Батьківщині, і всьому Народу. Причому, маючи гідну нагороду за позитивні результати своєї праці, і одночасно, по всій суворості відповідатимуть перед своїми господарями-наймачами (тобто Народом), - у разі своєї недбайливості або зло-умислив.
Що й буде реальним та єдино вірним, і ефективним способом вирішенням проблеми люстрації, котра зазначена в ПВЄ як - основна перешкода №1 для України на шляху в майбутнє. (Див. Проект «Академія Вищого Державно-Громадського Управління та Керівництва - АВДГУК».
Як це буде відбуватися?
Кожен депутат, на своєму територіальному рівні, підписує угоду про законне «лобіювання» та контроль за реалізацією, того чи іншого проекту, тієї організованої громади, яка близька для його душі, тобто його соціально-економічної сфери свідомості. (Що, до речі, зараз і виходить у сучасних законодавчих органах, з однією лише різницею, що робиться це завжди, і виключно на користь тих чи інших політико-економічних кланів, щедро фінансують «свої» політичні партії та їх лідерів).
Кожна партія, на своєму територіальному рівні, Підписує угоду з тим або іншим галузевим чи соціальним громадським об'єднанням - про законне «лобіювання» та контролі за реалізацією даної Галузевий чи Соціальної (Громадської) Програми.
Таким чином, політичні блоки, які складаються з «природно-близьких» партій, на рівні всієї Держави, обирають свою «улюблену» сферу розвитку країни, щоб стежити за її реалізацією, виконавчими органами, всіх соціально-економічних, і т.д. програм та загальнонаціональних проектів.
Глава 7. Механізм поетапного створення всієї Нової Системи,
в існуючих реаліях.
Все залежить від рівня готовності нашого суспільства, тобто ПВЄ зважає великою мірою на це, і не збирається чинити всі свої реформи одразу, шляхом червоних бандитів, якщо наше суспільство не буде повністю готове до запропонованих змін. Тому ПВЄ передбачає також - «Механізм поетапного створення всієї Нової Системи, в існуючих реаліях». Виходячи з прагнення всіх нормальних людей побудувати нову систему без кривавих революцій та неконтрольованих бунтів, на перехідному етапі можна запропонувати схему:
ОСНОВНА ІДЕЯ РЕФОРМ: - Перетворення з впровадження механізму прямого Народовладдя, котрі проводяться поетапно, без різких потрясінь основ Суспільства, але проростаючи на місцях та в центрі - зусиллями команд, підготовлених до нових методів.
Будь-яка нова конструкція потребує докорінних зміни попередніх правил гри. Для того щоб цей процес був мінімізований в плані шкоди благополуччю громадян, його розбивають на перехідні етапи - з поступовим переходом на заплановану модель, і режим роботи.
Під перехідним етапом розуміється період трансформації існуючої реальності - в ідеальний образ оптимальної системи життєустрою, управління та розвитку. Іншими словами, пропонується не ламати все зопалу, і до підмурків, а потім будувати з нуля, - а пророщувати нові паростки - з перегною старих догм та конструкцій, що валяться.
Принцип: «Дощенту зруйнуємо СТАРИЙ СВІТ, і на його уламках ПОБУДУЄМО НОВИЙ» - як показала історія, є помилковий крок БУДЬ-ЯКОЇ НОВОЇ СИЛИ, що взяла владу в свої руки. Даний принцип завжди загрожує глибокою кризою в управлінні, і як наслідок, погіршенням життя простих громадян. А тому, наступати на ці граблі, ПВЄ не має наміру в принципі.
Сьогодні укорінилася практика зосередження найактивніших фахівців і організаторів - (менеджерів) - у рамках різних партій. Тут вони почуваються як риба у воді. Але в існуючих реаліях їм доводитися обслуговувати інтереси виключно бізнес-фінансових кіл. Бо, хто платить за їх обрання - той їх і експлуатує. І тому, якщо хочемо, щоб такі працювали на Народ (інтереси кожного) - мають бути створені умови, коли свою нагороду вони будуть отримувати з рук Суспільства (конкретно - від колективів, які уклали з ними контракт на реалізацію свого проекту, наявної завдання).
І замість того, щоб силою розганяти їх - пропонується на ПЕРШОМУ
ЕТАПІ ув'язати їх можливості, професійні навички та ресурси (особисті та партійні) - з реальними потребами та інтересами конкретних територіально-галузевих колективів. За формулою: Кожна партія (або їх блок) курирує певну соціально-економічну (культурну, духовну і т.д.) сферу Суспільства.
На кожному з територіальних рівнів, депутат підписує юридично оформлений договір, що зв’язує його - з галузевим колективом своєї сфери відповідальності. А Координатор даного колективу (територіально-галузевого Ради Координаторів) є прямим куратором (комісаром, контролером) даного депутата (чи осередку депутатів від даної партії-блоку). Так система влади народу сублімується в систему управління. Тобто. Влада, як Право та Воля кожної людини, трансформується в Праці та Служінні підзвітних йому депутатів і чиновників - через «редукторні систему» «координатор - депутат» (відбувається взаємодія). Минаючи необхідність участі всіх (куховарок, робітників, бізнесменів і т.д.) в яких би то не було «всезагальних» виборів до влади - що є ні чим іншим як землетрусом для суспільства.
На ДРУГОМУ ЕТАПІ депутати та політ-партії трансформуються в «соціально-економічні консалтинг-компанії». Такі стають тимчасовими провідниками інтересів колективів у представницьких органах: від місцевих рад - до центральних органів влади. Кожна партія разом з профільними радами координаторів, підряджається на реалізацію програм, сформованих з живих ідей, інтересів та проблем самих громадських структур - в особі конкретних територіально-галузевих колективів.
ЗАВДАННЯ компанії: - запропонувати найбільш ефективний Проект рішення та реалізації наявних програм, - і допомогти провести його реалізацію як на законодавчо-погоджувальній рівні, так і в прямій, практичній площині.
При цьому кожна така «консалтингова компанія»(політ-партія) кровно зацікавлені в РОБОТИ В СВОЇХ РЯДАХ ВИКЛЮЧНО порядності та високої-КВАЛІФІКОВАНИХ СПЕЦІАЛІСТІВ. Оскільки від цього безпосередньо залежить її репутація, а з нею і перспектива, брати поспіль нові контракти. А отже, залежить і доля самої «консалтингової-компанії». Працюєш чесно, ефективно - процвітає. Не виходить - банкрутство та розподіл контрактів, серед інших, більш стабільних та ефективних фірм-суперників.
ТРЕТІЙ ЕТАП знаменує собою формування КОМПЛЕКСНОЇ СИСТЕМИ САМООРГАНІЗАЦІЇ, САМОВРЯДУВАННЯ та САМОРЕАЛІЗАЦІЇ громадських територіально-галузевих колективів.
Тепер Координатори колективів стають прямими КУРАТОРАМИ ВИКОНАВЧИХ ОРГАНІВ влади - без передачі даних повноважень консалтинговим компаніям (колишнім партіям та їх депутатам). Для підготовки та навчання Координаторів необхідним спеціальним знань для кожного з територіально-галузевих рівнів створюються спеціальні освітні установи. Від шкіл-семінарів на початковому рівні - до Академії Вищого Державно-Суспільного Управління та Керівництва - для наступних рівнів. Тут вони отримують універсологічно освіту, що охоплює всі сфери філософських, організаційних, економічних та інших знань. (Див. Проект «АВДГУК»). Тобто на цьому етапі Координатори починають замінювати собою депутатів.
Глава 8. НЕР та ДНЕР.
Як вже було сказано раніше, при Президенті країни має існувати, на постійній основі, з легалізацією в Конституції, незалежний від нього та Парламенту дорадчо-консультативний орган «Державна Науково Експертна Рада» (ДНЕР).
В цей орган входить широкий спектр незалежних спеціалістів всіх наявних в державі сфер та наук, що зачіпають розвиток держави, як в сьогоденні, так і в майбутньому (Історики; Економісти;Спеціалісти з права;Космобіологи і так далі). Вони будуть складатися з самих просвітлених та мудрих громадян Суспільства (даної громади), володітимуть, як найвищим рівнем універсологічних знань (всього спектру), так і високим духовно-моральними якостями. Це можуть бути духовно-освічені вчені, науково-освідченні священнослужителі, люди творчості та культури, і т.д. - Тобто всі, хто відповідає відповідним вимогам, і має соборний рівень свідомості, і в той же час є представниками від кожної з соціальної сфери свідомості.
ДНЕР є одним з органів, що має допомагати Президенту(членам НРДК; членам Державної Громадської Ради; членам Погоджувальної Палати; членам всіх ДРК; членам Національного ЄЦГР), в аналізі наявних проблеми країни та шляхів їх вирішення.
В «Державну Науково Експертна Раду» входять члени «Науково Експертних Рад» (НЕР), що є при всіх Радах Координаторів та при всіх ЄЦГР, в усіх областях країни.
Спосіб обрання членів до «Державну Науково Експертна Раду» може бути подібний до обрання Координаторів - в Державні Ради Координаторів. Головні функції ДНЕР такі ж як і у НЕР, лише в державному масштабі - розробка науково-практичних рекомендацій по існуючому та перспективному життєустрію та розвитку. Країни для ДНЕР, Громади, чи даного міста, або ж області для НЕР.
(Дані Ради (НЕР та ДНЕР) формуються на основі того ж, вище зазначеного, принципом - як і Ради Координаторів).
Завдання даного органу (НЕР та ДНЕР) - на основі вищих знань та розуміння алгоритму розвитку всіх живих систем, включаючи людину та Суспільство, розробляти «маршрут» майбутнього розвитку своєї місцевості (регіону, країни). Виходячи з конкретного природного призначення даної місцевості (території країни), і фактичного рівня соборної свідомості даного Соціуму.
Таким чином, даний рекомендаційного орган (НЕР та ДНЕР) стане «стикувальним вузлом», що вироблятиме стратегію майбутнього розвитку (даної громади і її території), - погоджуючи її з тактикою, і самою готовністю Суспільства розвиватися в нових для себе умовах.
Глава 9. Робочий проект «Академія Вищого Державно-Громадського Управління та Керівництва - АВДГУК».
Скажіть будь-ласка - чи потрібно в Україні такий орган де б підготовлювалися кадри для вищих державних посад (в тому числі кадри в СиГС та МіСаУ) ????? Адже зараз у нас при владі повно тих хто, НЕ є, НЕ те, що патріотом України, а по простому ПРОСТО прийшли У ВЛАДУ, щоб нахапати та збагатитися.
Тож має бути заклад, що робив би повну перевірку всіх кандидатів до влади. Не допускав до місцевих чиновницьких, та вищих державних посад тих, хто має за ціль грабувати народ та державу, а також тих хто має насправді антиукраїнські настрої (не поважає культуру, мову та звичаї, декларує сепаратизм та роз’єднаність наших громадян). Таким орган має бути Вища Державної Школи Управління.
Проект "АВДГУК" – створення Академії Вищого Державно-Громадського Управління та Керівництва – Єдиної мережі центрів навчання та підготовки висококваліфікованих, і високодуховних кадрів для Нової Системи Управління Державою.
В нових умовах, ті, хто не зможе відмовитися від шкурних інтересів, і звичок «під полою» вирішувати та розподіляти «шматки загальнонаціонального пирога» - покине Нову Систему Управління. Раз і назавжди. Ті ж, хто більш конструктивний, і ще не втратив остаточно совість (включаючи і адміністративних чиновників) - пройде спеціальну систему навчання та допуску до управління. І тільки пройшовши її, і отримавши сертифікат допуску до того чи іншого рівня законодавчого, або виконавчого управління, вони по праву стають служителями Суспільства (Громади) - вірою і правдою слугуючи своїй Батьківщині, і всьому її Народу. Причому, маючи гідну нагороду за позитивні результати своєї праці. Але одночасно, по всій суворості відповідають, перед своїми господарями-наймачами (тобто Народом), - у разі своєї недбайливості, або зло умислив.
Що й буде реальним та єдино вірним і ефективним способом вирішенням проблеми люстрації, котра зазначена в ПВЄ як - основна перешкода №1 України на шляху в майбутнє.
А для того, щоб ці нові та справедливі умови, були практично підготовлені та впроваджені, необхідно підготувати відповідні кадри керівництва та управління з тих лідерів, які найбільш повно відповідають на даний момент всім критеріям «КОДЕКСУ ЛІДЕРА-КЕРІВНИКА». Таким лідерам, обраним своїми однодумцями (Координаторам), делегуються права (мандат) як ОБОВ'ЯЗОК на виконання капітанських тобто координаторських функцій - в інтересах їх загального розвитку, а також права представляти їхню волю та колективні інтереси - в органах управління.
У свою чергу, для того, щоб підготувати якісно нові кадри управління для Нової Державно Громадської Системи Управління, необхідні висококваліфіковані викладацькі та атестаційні кадри.
І хоча сьогодні в Суспільстві є достатньо різних наукових шкіл та академій в цьому направленні, проте відсутній сам універсальний критерій у їх підборі, системі навчання та атестації. А також єдиний понятійний апарат - фундамент універсологічної освіти та виховання майбутніх громадських керівників, і державних управлінців.
Тому найважливішим кроком на шляху формування практичної бази висококваліфікованих кадрів, реалізації Проекту ЄЦГР, і всього комплексу Загальної Програми ПВЄ, - є створення Єдиної Системи Підготовки Нових Лідерів - Академії Вищого Державно-Громадського Управління та Керівництва.
Кожен кандидат «у владу», будь-якого рівня і сфери дії, зобов'язаний буде пройти, і успішно закінчити той чи інший курс та рівень навчання премудростям керівництва, в Загальній Системі підготовки кадрів управління - Академії Вищого Державно-Громадського Управління та Керівництва.
Хочеш стати за штурвал Корабля Суспільства (Громад)? - Закінчив Академію та заслужи довіру.
Найголовніше завдання для Суспільства, сьогодні - терміново підготуватися та принципово змінити підхід до існуючих виборчих технологій. Необхідно зробити все, щоб до встановлення нової системи управління, яка виключає проникнення в її середовище всяких пройдисвітів і дурнів, - треба вже сьогодні перекривати всі шляхи для «політичних тушок» на майбутніх виборах депутатів, а далі і Президента Держави.
Якщо ж хто вважає себе гідним будь-якого поста в Державі - будь добрий, опублікуй свій проект реалізації тієї програми територіальної громади, на чию підтримку ти розраховуєш. А також встанови тісний контакт з громадським активом своєї місцевості - уклавши спеціальний «контракт» на реалізацію найактуальніших програм розвитку в своєму регіоні.
Висуватися, а потім і потрапляти, на той чи інший чиновницький пост, віднині доведеться не безпосередньо і «в темну» - під «штучне світло», і шумок куплених ЗМІ, а поетапно - починаючи від первинного колективу (працюючи координатором), де ти працював, чи жив, на тій вулиці (чи колективі підприємства) все життя, і закінчуючи «Загальною Радою всіх рад Координаторів даної місцевості» тієї галузі чи території, де доведеться відтепер служити Суспільству (Громаді).
Першим прототипом АВДГУК будуть курси, що проходитимуть за підтримки ПВЄ та ти сил що стануть прихильниками її ідей та програм. Спочатку це будуть курси для тих хто висуватиметься в депутати та мери від ПВЄ, а також набиратимуться на роботу як спеціалісти в органи ЄЦГР. Далі, за Народної та Державної підтримки, ці курси вже отримають статус школи, а потім і стануть справжньою - Академії Вищого Державно-Громадського Управління та Керівництва.
Глава 10. Модель виборів істинно Народного Президента та вищих посадовців до владної вертикалі.
Але вся ця Нова Системи Управління Державою запропонована тут ПВЄ, що зветься Державно-Громадська Система Управління, не буде на 100% ефективною, стабільною та досконалою без ще одного дуже важливого її елемента - Новітня модель вибори Президента держави та вищих державних посадовців. Бо залишивши стару модель виборів як є, ми дозволимо й далі висуванцям від олігархічних кланів, знову задуривши Народ, стати до головного керма та корита - зруйнувати все гарне із середини.
У новій системі, де буде існувати Народна гілка влади, президент, як і прем’єр-міністр, так як і мери міст, разом з губернаторами - мають бути також народними, а не так як є зараз.
Отже в новій системі державного управління, президент (мер та губернатор) має обиратися по іншому, і це логічно, що він має походити із середовища Координаторів. Так само мають обиратися й міністри та мери міст. В перспективі губернатори та районні керівники. Саме в такій моделі є логічним, що Президент несе жорстку відповідальність перед НАЦІОНАЛЬНОЮ РАДОЮ ДЕРЖАВНИХ КООРДИНАТОРІВ, що представляють інтереси всіх територіально-галузевих рад та всіх первинних колективів в країни. Аналогічно й мере міст, несуть відповідальність перед місцевим аналогом НРДК - ЗРК, в котру делегуються так звані «Народні Представники», котрі є представниками всіх територіально-галузевих рад свого міста.
Принципова Схема обрання Народного Президента в Системі прямого Народовладдя:
1 - Претенденти є висуванцями від всіх галузевих рад Координаторів (від 12 - до 24). Разом з ними заздалегідь готуються команди їх помічників - фахівців з універсальними знаннями.
2 - Кожен з них (включаючи членів його команди) проходить всебічну психо-медичну, інтелектуальну та інші перевірку
3 - Усі вони проходять спеціальні курси навчання - знань та мистецтва керування, готують проекти реалізації Програми Народу, яка виробляється Державною Радою Координаторів, на основі зведення усіх територіально галузевих програм у Загальну.
4 - Національна Рада Державних Координаторів, за результатами тестів, і захисту претендентами своїх проектів реалізації Спільної Програми - вибирає із претендентів три, найбільш підготовлені, кандидатури, і висуває їх на загальні відкриті все народні вибори (тобто з поіменним електронним голосуванням). Обрання відбувається у три етапи - з вибуванням більш слабких ланок. Все відбувається в прямому ефірі.
5 - Вибраний Народом - стає Президентом-Верховним Координатором країни, що несе пряму відповідальність за виконання Програм розвитку країни перед її Народом - в особі НРДК. Його (Президента) помічники - кураторами по всіх галузях розвитку Суспільства та Держави.
6 - Два кандидати, що поступилися першістю, стають віце-президентами (Один - з питань Держ-Управління, інший - по Громадам)
7 - Решта, що готувалися кандидати - кураторами у тих галузях, від кого вони висувалися.
8 - Прем'єр-міністра (Виконавчого Директора Держави) призначає Національна Рада Державних Координаторів - з числа найсильніших з претендентів, висунутих фахівцями від кожної з галузей господарювання Держави. Решта стають виконавчими директорами (міністрами) своїх галузей розвитку.
Президент-Верховний Координатор є Верховним Народним контролером над усім Виконавчим Апаратом Держави - постійно моніторячи (з допомогою своїх помічників) всі галузі розвитку Держави. При цьому він безпосередньо підпорядковується та звітує перед Народом, по сучасному стану справ, - в особі Національна Рада Державних Координаторів.
Всі держкоординатори, у свою чергу, підкоряються і постійно контролюються перед радами координаторів своїх обласних територіально-галузевих одиниць, ті - перед районними, і т.д. - Аж до первинних колективів. Таким чином вибудовується жорсткий прямий та зворотний зв'язок, дозволяє господарям Держави - громадянам країни впливати на поточну ситуацію, самих Координаторів та виконавчих чиновників - в постійному режимі - на всіх рівнях Системи Управління.
І тоді, Президент, будучи загально-призначеним та відповідальним перед Державною Радою Координаторів в особі НРДК (що складається, в свою чергу, з відповідальних капітанів усіх територіально-соціально-громадських об'єднань), - є, по своїй суті, КООРДИНАТОРОМ - відповідальності перед ВСІМ Суспільством. З усіма, що випливають звідси, правами та обов'язки - бути гарантом реалізації святої соборної волі всього Народу. І він же, Президент, водночас, є Главою Держави - КОМАНДИРОМ для всієї вертикалі свого адміністративного апарату.
Що ж стосується самого механізму реалізації загального соціально-економічного розвитку, що назване нині «урядом» або «кабінетом міністрів», то він формується на основі обрання НРДК - відповідних фахівців з усіх галузей. З якими підписуються відповідні договори, і встановлюється жорсткий механізм прямої відповідальності за свою справу. Тобто міністром транспорту стає людина, що все життя пропрацювала у цій галузі, такий самий принцип має діяти до всіх міністрів. Прем'єр-міністром (Директором соц-економічного розвитку) стає універсально-освічений фахівець, висунутий з середовища колег-міністрів, котрий повністю відповідає перед НРДК, та перед Президентом Держави.
В одній зі статей Сергія Дацюка є такий абзац: «Принцип професійного підходу до кадрової політики в Уряді: там потрібні професійні управлінці, а не господарники чи галузеві спеціалісти. Експерти чи галузеві спеціалісти не є управлінцями, вони залучаються в процес прийняття рішень Уряду на всіх етапах, але організацію прийняття рішень здійснюють управлінці».
Що буває коли галузями починають керувати грамотні управлінці, але при цьому мало що розуміючі в суті «своєї» галузі - показує досвід що вже має Україна за 20 років.
Насправді, ніщо не заважає грамотному спеціалісту (крім нього самого) бути ще й гарним управлінцем. А АВГДУК має йому в цьому допомогти та навчити.
Головне - мати голову на плечах та совість в серці...
Але хочеться ще раз повторити - цілком можливо, що статті Сергія Дацюка в деяких абзацах викликають часткову, або цілковиту не згоду. ПВЄ не наголошує що слова Дацюка є абсолют !
Просто значний відсоток наведених тут його статей, перегукується з проектами та пропозиціями ПВЄ, ви матимете можливість самі зробити аналіз цих статей.
Глава 11. СБГ та ЄСиДГК.
У будь-якого читача ПВЄ, котрий дочитав до цієї глави, і навіть став палким прихильником викладених тут ідей, може постати в голові одна в край розумна та важлива думка: - А що може завадити олігархам купити НРДК, як це вони роблять зараз із Конституційним Судом чи з ВР ???
Так нажаль така загроза є реально, її не слід не до оцінувати, і той хто на неї не зважає - чинить дуже, й дуже не розумно, АЛЕ…ПВЄ передбачає, що при реалізації даних проектів на держаному Конституційному рівні, найбільш загрозливим періодом для провалу Нової системи може бути перші 5-10 років, далі при отриманні перших, хай хоч не великих позитивних результатів, нова система почне виробляти свій імунітет - проти вторгненню ворожих для неї елементів. Як що ж нова систем зможе встояти 15-20 років, то її фундамент почне надійно цементуватися, як у соціально політичному плані, так і в плані підтримці простих громадян.
А щоб Нова модель управління державою таки могла встояти від навали олігархічних мільярдів (тобто підкупу обивателів), ПВЄ має стати не тільки все українським народним ідейним рухом, але й має створити аналог служби безпеки для нової моделі Держано-Громадської Системи Управління (ДГСУ) та всієї Системи Громадського Самоуправління(СиГС).
Для цього в рамках ДГСУ та звичайно ж СиГС має бути реалізована ЄСиДГК - Єдина Система Державно Громадського Контролю.
В котру мають входити:
- ЗМІ (відомі журналісти; блогери);
- Координатори (котрі хочуть не просто виконувати свої функції, але й більше - дбати про безпеку усієї системи).
- СБГ (Служба Безпеки Громад - незалежна частка ЄСиДГК, про це далі тут більш докладніше).
- СБУ; МВС та Прокуратура як органи помічники (але звичайно тільки - коли ці органи пройдуть повну чистку, як наприклад у Грузії).
Головним складовим елементом ЄСиДГК має бути не скільки свідоме бажання громадян жити у вільній державі (це бажання виросте та помножтеся само, в результаті років ефективної роботи ДГСУ та СиГС), а чітка робота СГБ на початку реалізації нової моделі управління. Комітет ЄСиДГК має бути частиною Державної Громадської Ради при Президенті країни.
Служба Безпеки Громад (СБГ) - Ця служба залишаючись незалежною часткою ЄСиДГК має своє особливе завдання - має стати щоденною «піхотою та розвідкою» стосовно діяльності всіх Координаторів даної місцевості. Ця служба має перевіряти та контролювати роботу всіх без виключення Координаторів, будь-якого рівня. На непідкупність та на чітке виконання законів, дотримання Конституції. Крім того, агенти СГБ мають додатково дбати про наявність журналістів, на всіх засіданнях всіх Рад Координаторів. Вони мають контролювати та моніторити негативного вплив, з боку державної гілки влади та її силових структур.
Будова та структура СБГ:
СБГ має бути не ієрархічним колективним органом СиГС та ДГСУ. Тобто момент ієрархії має існувати, але в чітко прописаних та обмежених ситуація, щоб її ієрархія не стала моментом для підкупу всієї СБГ(купуєш керівника чи орган, що керує службою, і вся служба твоя).
А почати тут треба з того, точніше нагадати схему №4 та №7. У першому випадку (схема №4) поруч із ЗРК зазначено - Затверджує склад СБГ та ЄСиДГК. У другому випадку (схема №7) поруч із ЗРК зазначено - Здійснює загальний нагляд за ДГСУ через СБГ. Що разом означає - кожна ЗРК будь-якого рівня має організувати та дбати про безпеку Нової Системи самостійно, за допомогою СБГ та користуючись допомогою ЄСиДГК (в яку входять також СБУ; МВС та Прокуратура як органи помічники). Іншими словами ЗРК міста Полтава (аналогічно як і ЗРК Полтавської області) організовує свою (тобто периферійну по відношенню до столиці) СБГ та ЄСиДГК. Так само роблять всі інші міста та області країни. Всі ці периферійні СБГ та ЄСиДГК обов’язково мають бути в постійній інформаційній співпраці одне з одним. А Національна Рада Державних Координаторів - як вищий рівень ЗРК організовує Центральний орган СБГ та ЄСиДГК. Функції котрого - контроль, нагляд та підтримка діяльності всієї СБГ в країні.
Тож будова СБГ має бути такою:
У СГБ всього два органа - Центральний Орган та Периферійний орган.
Центральний орган СБГ:- організований НРДК керує -«Виконавчий директор СБГ»
- Школа агентів-координаторів СБГ.
- Відділ взаємодії із ЗМІ.
- Служба контролю за периферійними СБГ - функція СВБ СБГ.
- Відділ контролю за впливом інших країн та їх ЗМІ, а також владоможці власної країни на СиГС та ДГСУ (тобто відділ аналізу та моніторингу, із залученням допомоги журналістів та блогерів, інших відомих людей країни - не політиків).
- Відділ взаємодії та контролю - за всіма радами Координаторів, будь-якого рівня, в тому числі із ДРК та НРДК (що й створило їх). Тут мають працювати близько 60% від всіх членів СБГ центрального органу.
Периферійні орган СБГ: :- організований будь-якою ЗРК керує -«Периферійний представник виконавчого директора СБГ»
- Відділ взаємодії та контролю - за всіма радами Координаторів даної місцевості ЗРК що створила цю СБГ (контроль роботи всіх Рад, в тому числі ЗРК що їх створило). Тут мають працювати близько 60% від всіх членів СБГ даної місцевості. Періодично члени периферійних відділів «взаємодії та контролю» мають обмінюватися працівниками щоб периферійні приймали участь в контролі за роботою ДРК та НРДК.
- Служба власної, місцевої безпеки.
- Відділ взаємодії із ЗМІ.
- Курси підвищення рівня кваліфікації агентів-координаторів СБГ.
Відділ взаємодії та контролю - складається з трьох підрозділів:
Всі працівники цього підрозділу - діляться за своїм кількісно-процентним складом.
Підрозділ А) 60% - відкритий до спілкування з координаторами та свідомими громадянами про корупцію координаторів будь-якого рівня. 30% - займається тих хто прийшли з повинною. 10% - займається виявлення та розкрути зрадників-капітанів, шляхом імпровізованого підкупу.
Також має бути Директор СБГ точніше «Виконавчий директор СБГ». Головні функції котрого такі:
Контроль та нагляд - підтримка роботи всієї СБГ країни в робочому стані та контроль за дотриманням всіма агентами СБГ статуту СБГ та Конституції. Контроль за своїм першим замом - Служба контролю за периферійними СБГ(функції котрого СВБ СБГ) та контроль за своїми периферійними представниками організованими при ЗРК.
Виконавчий директор СБГ - підпорядковується не Президенту чи ВР, а вона НРДК, назначає виконавчого директора лише за погодженням більшості ЗРК країни.
В цілях перевірки та контролю самої НРДК в СБГ має існувати наступна система колективного управління:
- Будь-яка ЗРК може виголосити не довіру та подати на імпічмент Виконавчому директору СБГ, якщо зрозуміло пояснить причину та візьме підтримку 1\3 всіх ЗРК в країні .
- Кожна ЗРК затверджує склад своєї місцевої СБГ, котре в повноважене лише у межах даної місцевості (місцевості даного ЗРК) та підпорядковується як даному ЗРК так Виконавчому Директору СБГ в особі його представника в даному місті, області чи районі області. При тому місцевий керівник не має відразу двох гетьманів, як це стало звично у нас бо «Виконавчий директор СБГ» не віддає наказів та детектив, а лиш виконує контрольно-наглядові функції.
- Представника Виконавчого директора СБГ, у даній місцевості, теж обирає ЗРК. Ці представники мають виконувати статут СБГ та Конституцію. Вони не підпорядковуються НРДК, а стосовно Виконавчого Директора СБГ - лише виконують його директиви, якщо ті не заперечують закон та Конституцію, і направлені на діяльність служби. Якщо накази та директиви Виконавчого Директора, як і його дії, заперечують закони та статуту СБГ - Представник директора має повідомити про це своє ЗРК та СВБ СБГ.
- Виконавчий Директор СБГ не може звільнити свого периферійного Представника без згоди ЗРК, що обрала його. Проте він може без погодження із ЗРК звільнити будь-якого зама, будь-якого свого Представника. Так само як і будь-якого рядового члена СБГ.
- Якщо ж навіть Виконавчий Директор СБГ ініціює звільнення свого Представника у певному місті чи області, а ЗРК тієї місцевості чомусь ігнорує це розглядати - то в дію вступає один з головних принципів ТГС : - Якщо якесь важливе питання не в силах вирішити будь-якій Раді Координаторів то це питання переводитися в нижчу Раду Координаторів.
- Якщо будь-яке ЗРК (або будь-який периферійний Представник Виконавчого директора) помітили, що в роботі Центрального органу СБГ є не відповідності статуту СБГ та Конституції, то вони разом (або окремо) через ЗМІ ініціюють публічне розслідування та оголошують підставу імпічменту Виконавчого директора СБГ.
Контроль за діяльністю СБГ (відповідно за роботою Виконавчого Директора, його зама та всіх його агентів разом із його Периферійними Представниками на місцях) буде потрійний:
- ПО ВЕРТИКАЛІ:
(з гори в низ ) від Виконавчого Директора СБГ (котрий, в свою чергу, буде підпорядковуватися та контролюватися НРДК, котра в свою чергу підпорядковується всім ЗРК).
(з низу в гору) від всіх Периферійних Представників Виконавчого Директора СБГ, що обрані ЗРК.
- ПО ГОРИЗОНТАЛІ:
(з низу в гору) з боку усіх ЗРК.
(з гори в низ) з боку НРДК.
- ИНФОРМАЦИОННО (з боку ЗМІ).
Все викладене в цій главі є звичайно дуже стислим текстом про СБГ.
Після основного сказаного, до всього вище сказаного…
Тож повертаючись до самого початку, тобто до назви даної роботи - «Майбутнє, в справжній демократії, котре можна собі обрати», хочеться сказати: - справжня демократія (у її інтерпретації з грецької означає «влада народу») бачиться і є тим Народовладдям, про котре йшлося тут вище, а також у першій частині ПВЄ. Проте цікаво, що в інтерпретації слова «демократія» на слов’янські мови, можна розглядати її по іншому: ДЕМОКРАТІЯ – (ДЕструкція, тобто «руйнування, розділення», МОно – тобто. «сам, самотній», КРАТІЯ - управління) – ДЕМОНічна Система ПОЛИТИЧНОГО Управління Суспільства, побудована на руйнуванні його природної єдності та підпорядкування волі одуреної «меншості» інтересам міфічної «більшості» – шляхом нацьковування одних сфер свідомості – на інших.
Демократія - зараз стала дуже гарним з виду міцним та розфарбований всіма кольорами веселки парканом. Цей паркан за словами політиків начебто охороняє ваше місто, чи країну… Проте насправді цей мур охороняє від вас маєтки та райські сади ляльководів - олігархів та їх слуг - найвищих державних посадовців!! Котрі мають насправді бути слугами Народу.
Як визнавали колись древні філософи: «- Демократія є найгірша форма управління суспільством, але кращої…» Але тоді вони ще не володіли вією інформацією…Краща існує.
Справжня «влада народу» це і є - Народовладдя. І ми всі маємо обрати його собі, здійснити важливий вибір, вибір без вибору. Адже система західної демократії у нас не прижилася, і не приживеться, у тому вигляді який ми намагалися скопіювати її собі. Якщо ми не здійснимо вибір до Народовладдя то не матимемо більше з чого обирати, адже не матимемо майбутнього.
Наше майбутнє - ПРЯМЕ РЕАЛЬНЕ НАРОДОВЛАДДЯ - означає ПРАВО людей БЕЗПОСЕРЕДНЬО, без посередництва політичних партій, визначати шлях свого власного розвитку та курс руху Держави. Це є Природо-Соціальна Система, що використовує механізм каскадної підпорядкованості ВСІЄЇ вертикалі Органів Народовладдя ПРЯМОЇ ВЛАДИ Первинних Колективів!!!
Глава 12. Замість підсумку.
Тож, як подолати врешті-решт ці дев’ять головних перешкод на шляху розвитку України в майбутнє (про які йшла мова в Частині №1), якщо за 20 років не змогли їх подолати, а лише примножували? Як же посилити українську сильно ослаблену національну солідарність? Як створити у нас реальне громадянське суспільство? Як зробити, щоб влада була постійно під контролем виборців? Пустопорожніми обіцянками (як це роблять нинішні політичні партії) підчас виборчої кампанії? Рвати на собі сорочку, мовляв ми будемо кращими за інших та посадимо в крісла професіоналів-патріотів?
Є величезна вірогідність, що таким обіцянкам народ скоро вже зовсім не віритиме! Тому проект, котрий треба показати народу, має бути більш вигідний виборцям, а не тим хто хоче прийти у владу, навіть в благих цілях. З погляду сьогоднішньої антинародної влади проект цей виглядатиме звісна річ повним безглуздям (і вони насміхатимуться над цими ідеями), адже він повністю відбирає можливість у сьогоднішнього політика, тобто олігархічної маріонетки, чинити антидержавні та антинародні вчинки, прикриваючись своїм статусом грабувати країну.
Повертаючись назад до питання «ЯК???», можна дати лише одну єдину відповідь: - А лише одним шляхом, змінити всю систему, модель управління нашою державою, котра зараз далека від істинної демократії та увести у нашу політику новий тип лідерів. Модель управління державою, має бути такою де - організована громадськість у прямому сенсі приймає участь в управлінні своєю державою, починаючи із свого міста, зі своєї вулиці, за підтримки державної гілки влади, котра має бути під контролем «Народної гілки влади».
Тож мають бути створені такі умови, щоб кожен громадянин взяв на себе відповідальність, за те як він живе. Не в тому сенсі як зараз, коли влада кидає народ на проізволяще, а в тому що кожний громадянин має отримати реальне усвідомлення (підкріплене з верху), що ця держава для нього і що є інститути, органи та ліфти через котрі він може донести до найвищих посадовців свої погляди та попросити допомоги, реалізувати свій потенціал активного громадянина своєї місцевості.
Тобто через Народну гілку влади починаючи з місцевого самоуправління (МіСаУ = місцевий ЄЦГР+ ЗРК даної місцевості), і так до самого верху, завдяки всій системі громадського самоуправління (СиГС = ЄЦГР+ТГС). Народна гілка влади має контролювати Виконавчу Систему тобто державну владну вертикаль та замовляти програму розвитку. Це має здійснюватися не лише через всі Ради Координаторів (будь-якого рівня, починаючи з ради району, і до ЗРК; ДРК та НРДК) котрих контролюють всі первинні колективи країни. Контроль має здійснюватися також, і через всіх мерів, керівників районів, губернаторів, а також президента. Ці посадовці в ДГСУ є вихідцями з Координаторів тобто з ТГС, тобто є представники Народної гілки влади що вносять її тенденції в Виконавчу Систему, з її верху.
Громадсько-політичні лідери в такій системі мають мислити вже не категоріями пострадянського громадянина, і навіть не категоріями початку 21 століття, бо вони вже застаріли. Вони мають вже мислити категоріями людини кінця 21 століття, вони мають бути з абсолютно новітнім поглядом та типом мислення. Як каже той самий Сергій Дацюк, у своїх статтях: Для прийняття складних рішень повинен існувати новий тип політики – інтелектуальна політика, яка керується принципами. Сам принцип має бути не у вигляді компромісу, а у вигляді консенсусу. Компроміс – це рівновага інтересів опонуючих сторін за рахунок їх симетричних поступок, а консенсус – знаходження принципу, коли ніхто не поступається, але змінює бачення і спосіб реалізації інтересів. Аби кожен з їх кроків та будь-яка їхня дія, були б вже на перед синхронізовані, з новою вже Пере-заснованою Україною, котра буде існувати, в новій системі управління, в кінці першої половині 21 першого століття. Лише з нею Україна реально має шанс стане ключовим гравцем на глобально-політичній мапі планети, та увійти в топ спільноту найвпливовіших країн планети. І іншого шляху зробити це, окрім як прийняти в Україні ДГСУ від ПВЄ на жаль не існує. Побудова та розвиток нового, більш ефективного суспільства може стати новою національною ідеєю України. Та країна, що першою збудує нову формацію, стане світовим лідером, і створить своєму населенню найкращі умови життя та роботи.
Модель управління в СиГС на відміну від виконавчої системи влаштована наступним чином:
Із середини, назовні - на півколами впливу та керівництва. Поняття «влада» та «управління» в організації системи, що пропонує ПВЄ мають зовсім інше значення. Центром системи є патріотизм та любов до своєї Батьківщини, бажання бути єдиним цілим, зі своєю країною та бажання солідарності з усіма своїми співгромадянами - в ім’я майбутнього України - Нової Перезаснованої України, її грядущого існування та розвитку, для своїх власних дітей та онуків.
В системі (СиГС) ті хто знаходяться далі всіх від центру, не обов’язково займають саме низьке положення в суспільстві та державі, як зараз. Ще є одна властивість цієї системи, вона може видатися для вас загадковою, незрозумілою, і не буде мате сенсу, але коли ви по справжньому осягнете всю ДГСУ, ви її неодмінно зрозумієте: Коли ці на півкола впливу та керівництва розповсюджуються - все далі, і далі від центру, зовнішні на півкола обертаються всередину, і знову повертаються до центру. Ось такий вигляд має ієрархія СиГС… Це доволі складна концепція, але повірте - той хто її зрозумів вже сміється із самого себе, котрий ще не міг це зробити.
Тож в СиГС центр не віддає накази, у звичному для старої системі сенсі, адже головне його завдання контроль та координація. Він ЦЕНТР є однією з частин системи, і не приймає участь в ієрархії підлеглості, як ми те розуміємо зараз. Центр володіє найголовнішим в системі - вагомістю, оскільки його цінять за його роль та його служіння. Через це його «важливість» визначається роллю, котру він грає в системі (контроль та координація), а не його рангом. Це дуже складно пояснити тим, хто все ще думає людськими стереотипами.
Центр, котрий не віддає накази Суспільству - це і є Національний ЄЦГР; ДРК та НРДК. Він є "Наконечник Влади Народу", вістря леза якого - "Координатор Всього Суспільства" - тобто президент країни. Він же - Командир над всією Виконавчою Системою - виходець з Координаторів.
Рішення в СиГС приймаються за ЗАГАЛЬНОЮ згодою ВСІХ галузевих Координаторів Суспільства (за порад-рекомендацій НЕР - Науково-Експертних Рад).
Але, при цьому, все рішення творяться по Волі ВСЕГО Народу (всіх первинних колективів).
Таким чином, Центр влади, в СиГС, а значить і в ДГСУ, (адже в останню на основні державні посади вставлені представники СиГС) - не віддає накази Народу (а лише інструкції та директиви, що координують та контролюють існування самої системи) . Центр є лише "редуктором" - трансформуючим Владу Народу - в роботу Виконавчої Системи. Де вже вищі посадовці (даної місцевості) віддають накази, контролюють та керують своїми підлеглими (чиновниками), їх підлеглі, що знаходяться далі від центру влади займають набагато нижче положення від своїх керівників.
ПВЄ стверджує - керувати може, і має саме ЯДРО. Без цього - все розвалиться! А ось формувати цілі, задачі та план розвитку Суспільства - це вже прерогатива Координаторів та первинних колективів, що їх обрали та контролюють.
Але як вже було сказано вище: це не означає, що в новій системі стане таким чином, що народ лише висловлює вимоги, а влада їх лише виконує - це явний популізм. Влада повинна займатися вирішенням тих задач, які є актуальними для країни на поточний момент. Завдання влади, при необхідності, забезпечити пріоритет інтересів суспільства над приватними інтересами. Це не повинно виглядати так, що народ дає завдання, а потім чекає результатів. Навпаки, народ як раз і являється ні ким іншим, як виконавцем тієї самої програми, яка і повинна, по ідеї, дати бажані результати. Але, народ приймає реальну пряму участь - коли програма розробляється та призначаються конкретні заходи щодо її реалізації, так само, як і коли визначаються результати, і виноситься вердикт щодо успішності чи неуспішності цієї програми та визначається якого саме чиновника і як треба покарати. З окремих думок та побажань громадянина Петренко, громадянина Іваненко і т. д. взагалі нічого не можна виразного підсумовувати. Якщо думки громадян Іваненко, Петренко і Сидоренко з питання про напрямок розвитку країни різняться так само, як і думки лебедя, рака і щуки з байки Крилова з питання про напрямок руху воза, то нічого виразного з результатів волевиявлення їх вивести не вдасться.
Це дозволяє думкою вищезазначених громадян маніпулювати як завгодно.
Першорядною умовою для фактичної участі громадян в управлінні суспільством та своєї країною є - компетентність. Людина, яка погано розуміє суть завдань, що стоять перед суспільством, погано орієнтується в суті проблем, і ніякого фактичного участі в управлінні приймати не може. Поки народ не розбирається хоча б у суті основних питань державної політики. Ніякої демократії бути не може в суспільстві, де громадяни приймають рішення, ґрунтуючись на якихось суб'єктивних, емоційних оцінках, на поверхневих враження, ведуться на ілюзії та популістські гасла.
Для того, щоб справжня демократія могла бути здійснена, для того, щоб до управління країною могли прийти не професійні політикани, не особи, що мають за спиною гори мішків з грошима. А люди, які насправді мають і розумом і відповідальністю перед країною, повинен бути створений механізм, який відкриває дорогу всім, незалежно від приналежності до кланів та елітам, але який тестує людей на компетентність, Який змушує їх аргументовано і точно обґрунтовувати власну програму, розкривати шляхи вирішення проблем, доводити свою правоту у відкритій дискусії.
Не менш важливим є зв'язок народу та влади. Це не такий штучний, формальний зв'язок, який є зараз, цей зв’язок має бути всеосяжною та постійною, пов'язаної саме з тим, що народ, в нормальному, розсудливим суспільстві, зайнятий вирішенням суспільно значущих завдань, І повинен розуміти зміст цих завдань, кожен повинен бачити зв'язок своїй повсякденній діяльності, тих завдань, які вирішує він особисто, з реалізацією загальнонаціональних завдань та проектів.
Ніяке завдання не може бути вирішена ефективно, якщо її планування та контроль за виконанням ведеться лише зверху! Країна може розвиватися успішно лише в одному випадку - коли основні ідеї, завдання поточного моменту, цілі, які стоять перед нацією, усвідомлюються не тільки керівниками та чиновниками, але і всіма людьми, коли все просякнуто духом перетворень, коли люди здатні самі, з власної ініціативи співвідносити свої дії з завданнями, Що стоять перед країною, коли вони самі здатні виявляти ініціативу, коли вони самі, не чекаючи ніяких команд зверху, здатні рухати процес у правильному напрямку.
Якщо сенс стоячих перед суспільством загальнонаціональних завдань не доведено до рівня масової свідомості, ніякої демократії бути не може. І нарешті, найважливіша умова здійснення будь-якої демократії, будь-якого механізму, призначеного для забезпечення участі громадян в управлінні країною, Це умова - необхідність всіх громадян держави приходити до спільної думки.
Тому виходячи з цього розуміння, ПВЄ пропонує принципово нові механізми Прямого Народовладдя, і технології обрання дійсно кращих представників Суспільства (Громад) на відповідальні пости.
Керівниками-Координаторами Суспільства (Громад), на всіх рівнях, і у всіх сферах, стануть істинно відданні Народу, духовно-моральні та цілком-підготовлені, професійні кадри управління. Ті хто такими не є, а лише грають роль, як зараз, не матимуть допуску до портфелів та посад.
З реалізацією ідей ПВЄ мери, депутати, чиновники, міністри та сам Президент Держави стануть НЕ Управляючі Суспільством, а слугою свого Народу, - цілком та повністю відповідальними перед тими, хто їх призначав. А Народ (для початку активні його члени) прийме реальну та активну участь у розбудові своєї державі, АЛЕ не за радянським типом, повсякчасного споглядання та прославляння партії, а за типом власної участі - умов коли кожен громадянин бере на себе відповідальність, за те як він живе, а не передає їх цілковито партії чи президенту, відповідно означає - що громадянин має повне право спитати в державного чиновника звіт його роботи.
Ідеологічні засади ПВЄ.
1.1 Логічно збагнути, що умовою, тобто єдиною ідеологічною засадою, в якій має, і може, діяти та існувати ДГСУ, запропонована тут ПВЄ, є саме - Солідаризм. Адже Україні потрібна ЗОЛОТА СЕРЕДИНА, а не крайнощі правих поглядів (що не сприймається східною) чи лівих поглядів (що не сприймається західною), котрі вже показали свою не ефективність.
Солідарність має на увазі подолання катастрофічного для України розриву між державою та суспільством, між елітами та не елітними прошарками, вибудовує багато чисельних горизонтальних зв’язків, всередині самого суспільства, розвиток соціальної самоорганізації, а також відкриття ліфтів вертикальної мобільності, для талановитих, енергійних, амбіціозних та простих людей.
Солідаризм - це вчення про рівновагу загального та особистого, коли суспільство, як єдине ціле, і кожна людина зокрема мають рівні права й обов’язки. Солідаризм заперечує крайності комунізму та соціалізму при домінуванні загального над особистим, а також ліберального капіталізму при домінуванні приватного над суспільним. Солідаризм – це об’єднання суспільства і державного організму в одному напрямку, заради досягнення мети держави, а саме розвитку держави і нації. Солідаризм - це серединний шлях, коли інтереси особистого й суспільного СПІВПАДАЮТЬ. Вміння притримуватися золотої середини - це серйозна наука і, навіть, у деякому роді мистецтво. Кожен політолог, соціолог або ж економіст зобов’язаний володіти цим мистецтвом.
Солідаризм стає національним, коли домінуюча нація (або ж група націй) будує державну систему, що враховує інтереси кожного громадянина. Ці особисті інтереси, в свою чергу, співпадають із загальноприйнятими цілями. Національний Солідаризм протиставляє себе, як клановій олігархічній системі, так і будь-якій диктатурі усередині суспільства. Замість маніпулювання суспільною свідомістю в будь-який спосіб національний Солідаризм пропонує прагматизм й СУСПІЛЬНИЙ ДОГОВІР, в якому будуть прописані інтереси сторін. Усвідомлене відношення до рішень задач кожного учасника договору є сенсом укладеної угоди. Спеціальні структури контролюють баланс сил в національній державі. В зовнішній політиці національний солідаризм керується інтересам нації, виходячи з визначених СУСПІЛЬНИМ ДОГОВОРОМ внутрішніх задач.
У випадку України де є сильно ослаблена національна солідарність, про що вже говорилося в ПВЄ частині №1, та зовсім немає нації, ідеологічною засадою розвитку країни має бути саме - Національний Солідаризм, те чого саме найбільше не вистачає нашому народові.
Притому що Нація для ПВЄ це виключно лише - Сукупність усього населення, що проживає в межах держави, і об'єднане за допомогою юридичних інституцій та прав громадянства, сконсолідовані духовною потребою та цілю жити й творити в цій країні, поважати її мову та культуру, заради майбутнього розвитку та існування держави, в ім’я своїх дітей та онуків. Спільна мета нації – економічно незалежна, розвинена та захищена на сучасному рівні – держава народовладдя, із соціально захищеним населенням, у суспільстві справедливих між громадянських відносин та рівних можливостей.
На питання «- чому взагалі має бути ідеологічна засада» - відповідь така: Політична влада, позбавлена будь-яких ідеологічних орієнтирів, не спроможна адекватно реагувати на суспільний прогрес, а саме суспільство, у якого відсутнє елементарне відчуття національної солідарності, не здатне визначитися з векторами свого подальшого руху та реальними національними потребами. Держава без ідеології - те саме, що організм із дуже слабким імунітетом: як довго він протягне, залежить від нього, а від особливостей зовнішнього середовища. А зовнішнє середовище в Україні, м’яко кажучи, не ідеальне, як, утім, і внутрішнє. Головне щоб ідеологія ця відповідала проблемам країни та її народу, і була загально прийнятою її громадянами.
Також ПВЄ чудово розуміє, що Українська національна ідея повинна об’єднати всіх громадян України, в прагненні до найвищого розвитку та самовдосконалення, і забезпечення оптимальних умов для існування, що і є гармонією інтересів колективного та індивідуального.
Відповідно Національна Ідея у розумінні ПВЄ це - націотворча концепція, що інтегрує всіх українців та громадян країни в Націю, яка є найвищим суспільним утворенням, що виступає посередником між особою та вічністю. Нація є творцем та єдиним джерелом Української Держави, яка існує для Нації, кожного українця та громадянина країни зокрема, а не навпаки. Українська Держава має забезпечувати становлення української присутності в світі, розвиток Нації, і самореалізацію прагнень кожного українця та громадянина України.
1.2. Україна весь час знаходиться на культурному, геополітичному та цивілізаційному розломі (Російському; Азійському; Європейському). Тому головні задачі української модернізації – це створення сучасного суспільства, сучасних соціальних інститутів, сучасних інфраструктур та нової людини. Тільки створення громадянського суспільства, новітнього покоління, зможе вивести Україну з кризи та підштовхнути її на шлях найрозвинутіших країн планети.
На цьому шляху Україна має заробити собі імунітет від негативних перетворень глобалізації, щоб використати її у своїх національних та цивілізаційних інтересах. Цілю цього шляху має бути нарешті створення української нації (а потім і цивілізації ) - тобто cконсолідованість всіх громадян цієї країни навколо однієї ідеї, що має користь для всієї цілої країни, і поєднує її народ не залежно від релігії та етнічного походження. Разом з тим у випадку України вже не пройдуть ідеї, що вигідні лише для нації однієї країни, (як це було у фашистів чи як у совєтів), це обов’язково має бути ТІЛЬКИ соціально-гуманітарний проект з універсальними цінностями, котрі можуть бути запитані всім людством, або хоча б його значною частиною! Тобто проект має бути заснований на ідеях солідарності, у випадку України це має бути Національна Солідарність, адже нам треба об’єднати всю країну, створити Націю та цивілізацію.
Але треба не забувати - громадянські свободи та громадянське суспільство в державі, може бути корисним для неї, лише тоді коли, в державі існуватиме та реально діятиме ЖОРСТКИЙ ЗАКОН ПРО СЕПАРАТИЗМ!!!
Тобто якщо в діях якогось із ЗРК є ознака сепаратизму - прокуратура має, сама або за дорученням Президента(Прем’єр-міністра;Мера чи Губернатора) якщо до того не було від відповідних заяв від Координаторів, завести відповідну кримінальну справу - за статтею сепаратизм проти членів даного ЗРК.
Для більш детального розуміння зовнішньої політики держави, як на погляд ПВЄ, пропоную прочитати, в додатку, наступні статті Сергія Дацюка: ЄВРОПА; ЛІДЕРСТВО; РОСІЯ.
ПВЄ вважає, що кожна людина прийшла в цей світ з певною місією, найвищим устремлінням якої є якнайкращий розвиток власних талантів особи та розвиток органічного суспільного життя – Нації та цивілізації. Кожен громадянин України повинен від народження думати про необхідність власного вкладу в життя своєї країни та нації, і відповідно людства, яке є мультиверсумом Націй.
ПВЄ виступає за - незалежну соборну самоврядну республіку Україна, де замість демократії панує пряме Народовладдя - країну із новою Народною гілкою влади, де самоврядна та стратегічна типи влади будуть діяти як єдино ціле, на користь держави та її громадян, контролюючи виконавчу систему влади. ПВЄ виступає за державу де діє одна конституція, один закон та одне громадянство та де парламент має складатися з однієї ефективно діючої, мало чисельної палати в котру входитимуть представники всіх галузей та сфер діяльності, разом із пропорційним представництвом всіх національностей (і то вже буде не ВР а Національні Збори).
Де діє модель безпосереднього самоврядування - через механізм ТГС та всієї СиГС.
ПВЄ розглядає лише першу форма субсидіарності - інкапсуляція повноважень нижніх ланок управління від втручання верхніх. Встановлює додаткові рамки для президентської вертикалі влади та стимулює розвиток парламентських форм врядування. Ця форма допускає управлінські вертикалі, однак забороняє наскрізне керування зверху вниз, тобто перебирання верхніми ланками повноважень нижніх. Повноваження, таким чином, розподіляються знизу вверх за залишковим принципом: верхнім ланкам передаються тільки ті з них, які залишились нерозподіленими після визначення повноважень нижніх.
Субсидіарність влади, таким чином, означає, що вищі ланки керування мають бути додатковими, або другорядними при вирішенні задач, які виникають на нижніх ланках. Іншими словами, принцип субсидіарності вимагає розбудови системи врядування не зверху вниз, а знизу вверх.
Проте ідея впровадження в Україні такої форми субсидіарності, як децентралізація влади, має безпосереднє відношення до планів збільшення повноважень регіонів. З цим пов'язані певні проблеми, навіть якщо відкинути вкрай суперечливу перспективу федералізації.
Перша проблема полягає у тому, що східні і західні регіони країни мають різні пріоритети щодо вибору зовнішньоекономічних партнерів. Надання регіонам більших прав потенційно може призвести до ситуації, коли внутрішні зв'язки між ними не зможуть протистояти різно-векторним зовнішньоекономічним впливам.
Тобто субсидіарність в Україні можлива до тієї межі, до якої зберігається унітарний устрій держави.
Також ПВЄ наголошує на таких слова:
Можна визначити такі межі застосування європейського принципу субсидіарності в Україні:
1. Принцип субсидіарності не повинен застосовуватись до сектору безпеки України.
2. Зменшення повноважень Президента України у рамках впровадження принципу субсидіарності не повинне торкатись його зовнішньополітичних функцій.
3. Застосування принципу субсидіарності не повинне вести до федералізації України.
4. Бюджетна субсидіарність не повинна спричиняти нерівність регіонів України за ступенем людського розвитку.
Тож стосовно ж субсидіарності в ДГСУ від ПВЄ - Система прямого народовладдя (завдяки і через СиГС) пронизує весь соціальний організм держави, і є набагато досконалішою та працездатною, за всі відомі нам моделей субсидіарності. Іншими словами, для ПВЄ субсидіарність - це лише певна частина, певний елемент можливостей даної системи. При глибокому та детальному, а головне осмисленому аналізі всього вище викладеного матеріалу - ви самі побачите, що все взаємопов’язано з усім, але при цьому, має внутрішні форми самоорганізації та самоуправління.
Візьміть для прикладу тіло та організм людини. Є окремі "соціально-економічні органи" - виконуючі ту чи іншу роботу для всього організму. Ціле при цьому не вмішується в їх "внутрішню діяльність", але творить необхідний для всіх взаємообмін продуктами їх життєдіяльності. (Тобто орган залишає собі першочергово важливі речовини для свого росту та існування, решту відає на потреби всього організму, адже він є його частиною, і йому вигідне його існування.) А є ще "загально-функціональні системи" - кровоносна, нервова і т.п. (транспорт, фінанси, загальна безпека і т.п.). Але при цьому, ніхто з даних систем не претендує на право володіння всім тілом ("землею", "природними ресурсами") - так як це є надбанням всіх цих органів та систем - одночасно... а претендувати на володіння це значить свідомо порушувати баланс всього організму. Все подібно всьому - в своїх фрактально-галузевих матрицях.
P.S.
Зважаючи на поширеність в нашій країні мислення « - МОЯ ХАТА З КРАЮ». Котре безумовно треба викорінювати.
Кожному хто захоче реалізувати будь-які нові світлі ідеї, будуть задавати одне й теж питання: «- Навіщо, і для кого ви цим займаєтесь ?».
Вважаю, що одним з головних гасел ПВЄ має бути: «- Я РОБЛЮ ЦЕ НЕ ДЛЯ ВАС, А ДЛЯ СЕБЕ, ДЛЯ СВОЇ ДІТЕЙ ТА РІДНИХ. АЛЕ ЇМ ЖИТИ НА ОДНІЙ ВУЛИЦІ З ВАШИМИ, В ОДНОМУ МІСТІ, В ОДНІЙ КРАЇНІ. БО ВСІ МИ ПОВЯЗАНІ ОДНЕ З ОДНИМ, ХОЧЕТЕ ВИ ТОГО ЧИ НІ!!!»
Крім того активістам Народовладдя слід нагадувати - перший наш ворог (майбутнього України) є не влада, а обиватель котрий своєю бездіяльністю та пофігізмом гірший за ворога, чи зрадника (другий ворог майбутнього - олігархи, що керують кишеньковими політиками).
Слава Україні! Державі що в майбутньому отримає роль світового Координатора.
